Озеро Синевир, або як його ще називають "Морське око", утворилося досить не випадковим чином. Зрештою, так стверджують місцеві. Історики пишуть, що озеро утворилося близько 10 тисяч років тому в результаті потужних зрушень гірських порід. Так чи інакше, перлиною Карпат Синевир став завдяки чуткам про те, що це місце сили. Багато віруючих приїжджають сюди, щоб набратися сил та енергії.

Одна з легенд, що літає сивою птахою над нашими горами, розповідає, як в улоговині, де зараз красується Синевирське озеро, поселилася молода подружня пара - чоловік та жінка.

Втекли вони від батьків, які ворогували між собою, аби знайти сімейне щастя, злагоду, радість. Збудували сяку-таку хатину спільне гніздо. Тихо й сумирно жили. Їхніми сусідами були стрімкі гори, вкриті лісом, темні урвища.

Господар Вир був кремезний, як карпатські буки, мудрий, як матінка-природа, а сильний, як велетень. Дружина радувала його своєю ніжністю і красою. Очі в неї були, мов волошки, напевне, тому й звали її Синь. Дивлячись у бездонні сині озерця, Вир бачив світильник добра, якесь божество, що наповнювало зміст його життя.

Не раз, бувало, сиділи біля струмочка, що протікав біля новозбудованої домівки, вдивляючись один одному у вічі. Хоч поблизу нікого з людей не було, та закохані не почувалися самотніми. Прислухалися, як гомонять гори, як співають дерева, як стогнуть на світанні, особливо після зливи, камені-валуни. А струмочок дзюрчав-шепотів: "Живіть щасливо-о-о..." 
Одного разу Синь і Вир проходили біля великого каменя, що примостився неподалік потічка. Їхню увагу привернув дивний корінець, який виглядав з-під дерна. Скуштували вони корінця, що був, як не дивно, солодким.

Невдовзі у молодих народився синочок, у якого очі були сині-сині, як у батька й матері. Волосся золотаве, мов сонечко в небі. Назвали його Озерній. Часто приходили щасливі батьки із дитям до того місяця, де знайшли солодкий корінь. Здивувалися, коли через деякий час на тому місяці виросла червона калина. Весною вкрилася білосніжним цвітом, і пахощі відчувалися далеко навкруги. Грався хлопчик біля куща, вдихав ніжний аромат.

Аж ось літо прийшло. Зачервоніли кетяги, ніби кров, нахилилися низько до землі. Скуштував малий ягідку, другу... Захотілося ще і ще. Цілими гронами ласував Озерній. Та раптом захлеснувся і несподівано помер. 
Убитий горем батько безжалісно ламав і трощив усе, що попадало під руки: дерева, кущі, каміння і кидав до струмка. Загатив течію. А вода все прибувала і прибувала. Пірнули Синь і Вир у відчаї в синьооку глибінь.

І утворилося озеро, яке потім назвали Синевирським, а осиротіла хатина ще довго сумувала за господарем, аж поки не стала каменем посеред морського ока. Цей острівець, мов зіниця, робить гірську перлину Карпат неповторно красивою.