З давніх часів український народ будував з дерева церкви, хати та інші будівлі.

Закарпаття та територія українських Карпат у цілому, є таким місцем, у якому різні історичні епохи залишили багато відомих пам’яток сьогодення.

Карпати — це територія зустріч східних та західних церковної архітектурної традиції. Звідси і багатства форми культурних споруд, різновиди стилю та їх багатьох варіантів. Туристи захоплено спостерігають за різновидами форми та художньої деталіровки церковних витворів мистецтва від Ясіня і до Ужка, від Сокирниці і до Прислопа, в Латориці, в чарівних долині Рєпніній, річок Тиси та Боржави.

За класифікацією традицій розрізняється в Закарпатті п’ять стилів: бойківський, лемківський, гуцульський, готичний та бароковий, також є два під стиля — середньо-гуцульський і стиль “АМПІР” у верхній частині річки Тересви. У межах кожного з стилів відрізняємо декілька варіантів.

Усі назви стилю є досить давніми та передають змістовність того чи може іншого стилів, а регіон їхнього поширення, звичайнісінької відповідають басейну річок та долинам(приклад: церква у стилі барокко, що знаходиться у верхній частині річки Латориця, або того ж стилю церква в долині Репинки), яке зумовило виникнення стилів та їх варіацій. Але терміни “ампір”, “готичний”, “бароковий”, є де що умовний, бо тут не йде річ про європейські класичні стилі, тільки про їх органічне застосування українськими архітекторами, лише деяких елементів від цих стилів.

В селах верхнього спуску річки Уж є невимовно досконалі в своїх пропорціях бойківські церкви, в Великоберезнянському районі(північна район колишнього ужанського управління). Вражають досконала стриманість кожного верху, який заламуючись ступеневою пірамідою, здіймається вгору наметом історичної форми.

Витончена композиція з 3-х зітканих з блискучих верхів церкви урівноважує, а як поєднує в собі правічні стихії землі та неба: стіни зі зрубів, що складені з великих колод, немов би виростають з під землі, а в завершення маківки та металеві хрести вже належать небесним стихіям. В районі Березнянщини є вісім старовинніх дерев’яних церков – які на селах Гусний,Ужок, Кострино, Вишка, Сіль, Чорноголова, Буковцьова, Сухий. У цих 8-ми церкв п’ять — є бойківського стилю, в якому ледь помітний перехід до церкви лемківської з її дуже височенною вежею над західним бабинцем(Березнянщина являється частиною Лемківщини). Останні три церкви перероблені з бойківського стилю на бароковий. Крім того, в районі є шість сучасні дерев’яні церкви базилічного стилю. Бойківські закарпатські дерев’яні церкви в собі мають багато спільного на Львівщині – десь близько півсотень церков стилю бойків у Турківському та Сколівському районах, а також ще декілька є біля Івано-Франківської обл.. і в Польщі.

Лемківського ситю дерев’яні церкви містять над вівтарем та навою подібні шатрові пірамідальні верхи, що і бойківські. Напевне, це оригінальна і стародавня форма в наших Українських Карпатах. Над бабинцем стоїть велика вежа з дуже розвинутим завершенням у стилі барроко. Внаслідок поєднування барокової вежі і шатрових форм виникло таке архітектурне диво, як лемківська церква. Не лишилося й слідів від рівномірного розподілу об’єму, властивого бойківській церкві. Повністю вся ця споруда — є єдиним динамічним рухом, злет різновида форм від сходу до заходу і найвищої точки мальовничої вежі. Ще в XIX столітті колись були поширені в Свалявському, Ужгородському та Мукачівському районах Закарпаття Лемківські церкви, які вже сьогодні замінені на муровані. Сприяло цьому введення “типових проектів” мурованої базиліки, та “ідеологічний тиск” на виразність національних форм українського мистецтва Закарпаття. В наш час вдалося зберегти лише чотири лемківські церкви в Закарпатті. Дві з них — є класичні: одна ужгородська, в селі Шелестово, а друга — просто неба в Київівському музеї, з села Плоске. Інша, перероблена, знаходиться у місті Свалява, четверта з них, теж перероблена – знаходиться в село Руська Кучава. Три церкви лемківські з с. Обава, Медведівці і Глинянець були врятовані в 30-х роках чеськими ентузіастами та перевезені до Чехію. Вздовж південних(у Словаччині) та північних схилів Бескидів(у Польщі) тягнеться Лемківщина. Зі сторони словацькії Лемківщини збереглося десь 25 лемківських церкв, а також близько десь шести десятків на території Польщі.

Найбільш багата дерев’яними церквами – це Воловецько Міжгірська вершина. В цьому районі(північний район бувшого Березького комітету) збереглося 13 дзвіниць та 15 церкв, а у Міжгірському(північно-західний район колишнього Марамороського комітету) – 28 дзвіниць та 35 церков. Ці землі бойків – етнічна група горян України, але тут панує зовсім інші стилі дерев’яних храмів — досить пізній стиль, що складався під впливом західного світу мурованих храмів у стилі бароко або готика, з дзвіницями над головнім входом до храму, поширені у долинних сел Закарпаття.

Дуже вражаючими є група готичного стилю дерев’яні церкви біля долини річки Тиси. В селах Да-нилово, Крайниково, Сокирниця, Олександрівка в районі Хуста(західно-південний район бувшого Марамороського комітету) церкви справляють на туристів незабутні враження, проводячи відпочинок в Закарпатті. У мальовничому силуеті храмів, здається їх творці, зупинили в часі ті миті, коли те що створене людськими руками на нашій Землі, ніби може здолати силу тяжіння та ось-ось злетить швидкою стрілою до неба. Церкви готичного стилю в Тячівському районі(Нересниця, Діброва) являються трохи меншими. В долині річок Тереблі та Ріки готичні стилі заходять аж до Міжгірського району(Кужбиї, Негровець, Сухий, Репин-не, Рекіти, Обляска, Тюшка, Сойми), а також в Іршавського району(Локоть, Івашковиця) та Виноградівського(Новоселиця). В 30-х роках минувшого століття перевезено до Чехії дві церкви готичного стилю із селищ Холмовець та Нижнє Селище. Закарпатські церкви готичного стилю багато в чому подібні з готичними храми та дзвіницями угорського та румунського Потисся.

Таким собі явищем є і церкви стилю “ампір” біля верхоріччя р. Тересви(на північному участку бувшого комітету Мараморош), які походять з так названих “Saalkirche”. Найцікавіша з цих церков, що знаходилася до 1939 року у селищі Лопухово. Інша згоріла десь 1971 році в с. Руській Мокрій. До нашого часу лишилася лише одна церква в с. Німецькій Мокрій, завдяки якій і було ініційовано будівництво інших двох в закарпатських селах.

В закарпатській Гуцульщині(на схід бувшого комітету Мараморош) знов відчутна традиційність східного будівництва, його симетричні розподіли об’ємів і домінуючі центральні верхи. Гуцульські стилі, подібні до бойківських, справляють враження врівноваженості та спокою, підсилені горизонтальними колоритами споруд. Мабуть, найліпші в усій Гуцульщині є п’яти зрубна церква, яка находиться в с. Ясіня. Інша гуцульська церква знаходиться у с.Лазещині. А в гуцульських селищах Івано-Франківської обл.. декілька десяток п’яти зрубних церков, вони створюють які можливо уявити різновиди цих стилів, хоча навіть серед таких багатств лише дві закарпатські церкви займають визначне місце, так як всі гуцульські церкви Івано-Франківської обл.. вкриті бляхою.

В селах Ділове, Розтоки, Стебний, Кваси, Білин, Луги, Чорна Тиса, церкви створюють ще один цікавий стиль закарпатського будування гуцульських церков, називаємий чеськими дослідниками “середньо-гуцульським”, відрізняється від “північно-гуцульського”(Лазещина, Ясіня). Багато церкв такого стилю мають в плані будування латинський хрест з короткими боковими раменами, де видно розвинуті рамена з п’ятизрубної церкви. В основнові об’єму – подовжена базиліка з двосхилим дахом та низькою баштою, вкрита шатром та маківкою. Кожен з цих храмів порівняно новий(найдавніший у селі. Чорна Тиса – в 1836році побудований). Кожна стоїть у долині річки Білої та Чорної Тиси.

Можна ще виділити до одної групи дерев’яні церкви першої половини 20-го ст. та другої половини 19-го ст. “новітні” базилічні церкви. Ці церкви втрачають багато суттєвих рис в архітектурі, властивих більш давнім храмам(ганок зі стовпчиками, опасання, розвинуті закінчення вежей), та тяжіють з уподібнення до мурованих базилічних церков незважаючи етнічній культурі регіону. За останніх 150—180 роки традиційних закарпатських стилів церкви вже не споруджувалися. Панує єдиний образ базилічних церков. Незважаючи на пізніші перебудови та на певну одно типовість, кожен з цих храмів, без заперечення, належить до коштовних пам’яток закарпатського та національного будівництва. В них визначаються кілька малих церков як каплиці кінця 19-го або початку 20 століття. Цінність споруд в тому, що церкви донесли до наших часів типи малогабаритних культових будівель віддалених, невеликих селищ.

Дерев’яні церкви масово начали змінювати мурованими в 19-му столітті.

Скарбниця закарпатського культового народного будівництва дуже відчутно збідніла за часи XX ст.

Пам’ятки, які дійшли до наших часів, потребують сильного синівського опікування. Необхідно зберігати не тільки всім відомі шедеври нашої культури, а й маленькі каплички чи придорожні хрести, бо всі ці є частиною життя нашого українського народу, нашим пошуком краси і ствердженням нашої віри.